ПАНАХИ́ДА, и, ж. Церковна служба по померлому. Підсліпий дяк читав панахиду, хмурячись і розтягуючи слова (Мирний, І, 1954, 328); Вночі після панахиди побігла жінка топитися до Бугу (Стельмах, II, 1962, 362); // Те, що приносять на поминальну службу на згадку про померлого (паляниці, мед і т. ін.). Минулась попу Мелащина панахида (Укр.. присл.., 1955, 386).
Громадя́нська панахи́да — збори перед похороном, присвячені пам’яті померлого; траурний мітинг; Найма́ти (найня́ти, замовля́ти, замо́вити і т. ін.) панахи́ду — домовлятися про відправлення церковної служби по померлому. Найняли ми панахиду за душі наших покійників (Н.-Лев., III, 1956, 257); Слу́жити (відслужи́ти, пра́вити, відпра́вити, справля́ти, спра́вити і т. ін.) панахи́ду — проводити поминальну службу по померлому. Далі пішли у церкву, піп став служити панахиду (Кв.-Осн., II, 1956, 88); Микоша придивлявся до людей, які входили у кімнату, де правили панахиду, і клали на себе хреста (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 288); У вересні чутка по місту гуляла, Що вбито Петра в лісовому бою, І мати по нім панахиду справляла, В базарі продавши кохтину свою (Перв., II, 1958, 336).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 42.