ПАНЕГІРИ́СТ, а, ч. Той, хто занадто захоплюється ким-, чим-небудь, прославляє кого-, що-небудь. [Антей:] Ти? вступиш у хор панегіристів? В тую зграю запроданців, злочинців проти хисту? (Л. Укр., III, 1952, 419); // Той, хто захоплено прославляє кого-, що-небудь у своїх творах; автор панегірика. Щоб надати більшої пишномовності своїм творам, панегіристи вживали вишукані риторичні фігури і нерідко зловживали античною міфологією та ремінісценціями з греко-римської історії і літератури (Рад. літ-во, 5, 1962, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 43.