ПАНЕГІРИ́ЧНИЙ, а, е. Прикм. до панегі́рик. Не тішили його ані здивовано-шанобливі погляди присутніх, ані панегіричні звороти Борецького (Тулуб, Людолови, І, 1957, 313); У панегіричних творах автори піднесено вихваляли того, кому присвячували вірш, а про себе говорили у смиренному, зневажливому тоні (Рад. літ-во, 5, 1962, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 43.