ПА́ННОЧЧИН, а, е. Прикм. до па́нночка; належний панночці. Наїде їх [паничів] силечка одна, та кожний же то домагається панноччиного привіту собі; один одного зневажає, та й сваряться і гризуться (Вовчок, І, 1955, 112); — Одягатиметеся, панночко, чи, може, звелите подати до ліжка сніданок? — перервала Дуня панноччині спогади (Л. Янов., І, 1959, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 47.