ПАНТЕЇСТИ́ЧНИЙ, а, е.
1. Прикм. до пантеї́ст. — Ти відчув у своїх натхненних грудях пантеїстичне серце (Кол., Терен.., 1959, 42); // Власт. пантеїсту, пантеїстам. Хайямові "рубайяти" і талановиті, і дотепні. В них є багацько пантеїстичного вільнодумства і світової скорботи, гризьких виступів проти ненажерливого мусульманського духівництва (Крим., Вибр., 1965, 223).
2. Стос. до пантеїзму. Ідея бога у Сковороди зливається з поняттям природи, бог — скрізь і в усьому, він — властивий світові закон, рушійна сила його розвитку. Далі цієї пантеїстичної концепції Сковорода не пішов (Іст. укр. літ., І, 1954, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 50.