ПАНУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до панува́ти. Ми вийшли на високий крутий шпиль, пануючий над селом (Н.-Лев., II, 1956, 409); // у знач. прикм. Пролетаріат став, поваливши буржуазію і завоювавши політичну владу, пануючим класом: він тримає в руках державну владу.. (Ленін, 30, 1951, 94); В сатиричних образах Шевченко показував, що у пануючих класів нема справжньої любові до батьківщини, справжнього патріотизму (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 159); Зникне швидко пануюче горе: Обновить твою душу весна; За водою спливе в синє море Все, чим дійсність гірка та сумна (Граб., І, 1959, 335); У Чорному морі спостерігається складна система течій, обумовлена дією різних сил, в основному — пануючими вітрами (Колг. село, 10.VІІ 1956, 3); Станик і спідничка з грубого перкалю, добре вже зношені, не мали нічого спільного з пануючою модою (Фр., VI, 1951, 162).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 52.