ПАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., розм.
1. Поганяти. — Буду годувати [коника], то він великий.. виросте, я тоді запряжу його та ну-у-у паняти! (Мирний, І, 1954, 168); — Наші стріляють! Паняй до колодязя! — Василько затарабанив голими п’ятами по мокрих боках коня (Панч, Гарні хлопці, 1959, 71).
2. Рушати; прямувати. Російський солдат завжди був доброї, жалісної душі. Та й спокусливо: війна враз закінчиться, і тоді — паняй кожний, кому куди треба (Смолич, Мир.., 1958, 158); — Ось що, брат Яреську… Як загрузять ешелон, бери своїх хлопців і паняй… Правитимеш хліб до самого місця. До Петрограда (Гончар, II, 1959, 271).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 55.