ПАНІМА́ТКА, ПАНЬМА́ТКА, и, ж., заст.
1. Мати стосовно до своїх дітей. Було, як здвигне старий брови, стисне уста тонкі та блисконе оком своїм чорним — ми вже з паніматкою ледве дишемо, — одна Катря не боїться нічого (Вовчок, І, 1955, 182); Зоставалась у нас ще шкапка добра та коза ледача, і їх пан узяв за подушне, бо паніматка заробити нездужала (Морд., І, 1958, 42).
2. Господиня, хазяйка дому. Де хатка, там і паніматка (Номис, 1864, № 11031); В хугу-непогідь лиху Дідусь плівся на роботу, Підтоптався на шляху, Сів на хвильку коло плоту. — Здоровесенькі були! — Паніматка йому з двору: Ви б до хати краще йшли, Ніж отута під сю пору (Граб., І, 1959, 370); В хаті Орися, дарма, що тільки восьмий пішов, справжня паніматка: заметено в хаті, припічок, видно, учора помазала (Головко, ІІ, 1957, 241).
3. Ввічлива форма звертання до господині, молодших жінок до старших, чоловіків до жінок. [Хома (кланяється):] Здорові були, паніматко, з празником, з Новим роком! (Стар., Вибр., 1959, 249); От молодиці і кричать Явдосі: — Ану, паньматко! вибирай місце на щасливу продажу (Кв.-Осн., II, 1956, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 46.