ПА́ПЛЮГА, и, ж., вульг. Те саме, що пові́я. Енеєм кинута я бідна, Як сама паплюга послідня, Еней злий змій, — не чоловік! (Котл., І, 1952, 84); // лайл. Про брехливу, підступну і т. ін. людину. Смерть зрівняє всіх в землі: Ні з ким, скажена, не жартує!.. — Чи чіт, чи лишка? — загука; Ти крикнеш: — чіт! — Ба, брешеш, сину! — Озветься паплюга з кутка — Та й зцупить з печі в домовину! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 58.