ПАРА́БОЛА, и, ж.
1. мат. Незамкнута крива, кожна точка якої однаково віддалена від однієї точки (фокуса) і однієї прямої (директриси). Грецькі математики знали про властивості складних плоских кривих ліній — еліпса, параболи, гіперболи (Бесіди про всесвіт, 1953, 29); // Шлях, описуваний тілом, що рухається під кутом до горизонту. Найпростішими видами криволінійних рухів є: рух по колу, по параболі і по еліпсу (Курс фізики, II, 1956, 4); За склом миготіли привітні вогники. На широких поворотах вони креслили круту параболу (Коп., Вибр., 1948, 110).
2. заст. Притча, іносказання. Парабола ні як жанр, ні як форма художнього мислення новій літературі не властива (Рад. літ-во, 8, 1965, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 61.