ПА́РКА1, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до па́ра1. То своїх було воликів десять парок, а тепер вже в нього двадцятеро пар (Кв.-Осн., II, 1956, 132); [Сидір Свиридович:] А ми таки, Явдоню, прожили вік, як ті голуб’ята в парці (Н.-Лев., II, 1956, 473).
2. розм. Те саме, що па́ра1. По чарці, по парці, та вп’ять по п’ять (Номис, 1864, № 11532).
3. діал. З’єднані попарно в’язки, пучки чого-небудь. — Максиме Йосиповичу! — вже наказую. — В’яжіть парки, а я огляну дах (Збан., Єдина, 1959, 348).
ПА́РКА2, и, ж. (П велике й мале). За римською міфологією — одна з трьох богинь долі, які від народження людини до смерті пряли її "нитку життя". А поки те, та се, та оне… Ходімо просто-навпростець До Ескулапа на ралець — Чи не одурить він Харона І Парку-пряху?.. (Шевч., II, 1963, 423); * У порівн. Ось проходить повз мене вздовж берега.. одягнена вже по-осінньому літня жінка. Вона, як парка, пряде білу нитку (Довж., III, 1960, 474).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 70.