ПАРНЯ́, і́, ж.
1. розм. Те саме, що пари́льня 1. Макитра оддихався, мов вийшов із парні (Вас., II, 1959, 51); Ісен-Джан як із парні вийшов (Ле, Міжгір’я, 1953, 152).
2. Приміщення, де парять і гнуть дерево для обіддя. Макара Макаровича Улянка зустріла біля парні, де гнули обіддя для коліс (Донч., IV, 1957, 110).
3. розм. Спека з надмірною вологістю. У холодку — і там парня, аж в’ялить, Бо сонечко вогнем неначе палить (Гл., Вибр., 1957, 118).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 72.