ПАРОВИЧО́К, чка́, ч. Зменш.-пестл. до парови́к. Засперечався [Бовдюг] із прикажчиком, що спинить на ходу маховик від паровика. Зодяг сірячину стару, поклав на плече скруток соломи, вперся ногами.. — і зачмихав благенький паровичок, скорився (Тют., Вир, 1964, 80); — Давай, — махнув рукавичкою Григорій Григорович молодший, і паровичок рушив, корячись його хазяйській руці (Ю. Янов., II, 1954, 110).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 73.