ПА́РОСТЬ, і, ж.
1. Те саме, що па́росток. Зима гине, як надходить весна, зерно гниє в землі, випускаючи парость (Коцюб., II, 1955, 275); Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно політь бур’ян (Рильський, III, 1961, 211).
2. перен. Окреме відгалуження, частина чого-небудь. Певна річ, не у всіх паростях національної літератури відносини національних і міжнародних елементів однакові (Фр., XVI, 1955, 385); // заст. Нащадок. Скоро, Кліменина парость, прийшов Фаетонт до палацу, Скоро вступив до покоїв свого.. батька (Зеров, Вибр., 1966, 312); // без додатка, збірн. Молоді люди. Хлопці його оточують, старий геть губиться в молодій парості (Ю. Янов., II, 1954, 218).
3. Лінія спорідненості у родоводі кого-, чого-небудь. На думку деяких дослідників, населення зрубної культури належало до іранської парості стародавніх індоєвропейських племен (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 106).
4. діал. Промінь, проміння. На сволоці бігали та стрибали парості західного сонця (Мирний, І, 1954, 336).
◊ Пуска́ти (пусти́ти) па́рость — те саме, що Пуска́ти (пусти́ти) па́росток (див. па́росток). — Це не означає, що я злегковажив вашими порадами-думками, навпаки, вони тепер якнайміцніше прищепилися і вже ростуть, пускають свіжі парості (Кач., II, 1958, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 75.