ПА́РУБОК, бка, ч.
1. Молодий чоловік; юнак. Еней був парубок моторний І хлопець хоч куди козак (Котл., І, 1952, 65); Попереду з веслом у руці, насвистуючи якусь пісеньку, шкутильгає босоногий парубок (Стельмах, II, 1962, 55).
2. Нежонатий чоловік. — Хіба ж ти не знаєш, що він не парубок, що він жонатий? — сказав батько (Н.-Лев., II, 1956, 238).
Стари́й па́рубок — немолодий чоловік, який ніколи не був одруженим. Як це сталося, що вона пішла за нього, вічного наймита, старого парубка, бурлаку,.. — і досі не знає (Коцюб., II, 1955, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 80.