ПАРУВА́ТИ1, у́є, недок.
1. Виділяти, випускати з себе пару (див. па́ра2), тепло, вологу внаслідок нагрівання, охолодження, висихання. Самовар парував і кипів на столі (Н.-Лев., III, 1956, 215); Пахло весною, земля парувала (Щог., Поезії, 1958, 425); На столі парують страви: Борщ, свинина і приправи (Шпак, Вибр., 1952, 72); Обличчя.. привітно, по-святковому всміхалися, паруючи гарячим диханням на холоді (Ле, Право.., 1957, 268); Його оббрьохані штаненята аж парують на лежанці (Стельмах, І, 1962, 303).
2. Бути теплим і насиченим парою (див. па́ра2). Велика вологість у теплому повітрі створює духоту. Повітря, як кажуть, "парує" (Наука.., 8, 1958, 47).
ПАРУВА́ТИ2, у́ю, у́єш, недок., перех.
1. Об’єднувати в пари (див. па́ра14). [Кассандра:] Правда й щастя! Як легко ти паруєш їх, Креузо! (Л. Укр., II, 1951, 262); // Добирати під пару до чогось. Вкриті столи вже і лавка Цвітом пахучих степів: Травку парує до травки, В банки складає [Микола] жуків (С. Ол., Вибр., 1959, 145); // Зводити до пари (див. па́ра17) двох людей. Се ж моє весілля грають, се ж мене з ним парують (Мирний, І, 1954, 94); Її взяв за себе Мусій Половець.., непоказний хлопець, нижчий од неї на цілу голову. Та така вже любов і так вона парує (Ю. Янов., І, 1954, 266).
2. Зводити, злучати самку й самця. Борис обережно, по-хазяйському підв’язав йому [голубу] крила і пустив у спеціальну клітку, де він парував нових голубів (Коп., Подарунок, 1956, 15).
ПАРУВА́ТИ3, у́є, недок. Бути, лишатися під паром (див. пар11). На полі, що мало парувати в наступному році, було посіяно еспарцет на випас (Рад. Укр., 14.Х 1961, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 81.