Слово "паскудити" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПАСКУ́ДИТИ, джу, диш, недок., розм.

1. перех. Покривати брудом; бруднити. — Чого ти прийшла паскудити мої ворота! Он послинила ворота, як скажена корова! — крикнула од призьби баба Палажка (Н.-Лев., II, 1956, 338); // перен. Дотиком, втручанням, присутністю і т. ін. оскверняти, опоганювати когось, щось. Звінчав мя [мене піп] з бідою.. Сміються вороги: — Веди біду поза село, не паскудь дороги! (Чуб., V, 1874, 576); — Ось приведіть лишень сюди Марину, хай подивиться на свого хрещеника. Якби була знала, то малого б у колисці придушила, щоб і світу не паскудив! — одказували паничеві одрадяни (Мирний, IV, 1955, 239); // перен. Виставляти кого-, що-небудь в недоброму світлі, соромити, чорнити когось. — Сяка-така, волоцюго! Не паскудь моєї хати, не безчесть мого двору! (Мирний, І, 1954, 93); — Сергійку, — благає [мати] його, — не паскудь ти нашої хати, не сором і моєї старості, і себе між людьми… (Козл., Сонце.., 1957, 61).

Паску́дити ру́ки: а) бити руками кого-небудь бридкого, неприємного. [Горпина:] Ідіть же собі.. Вас би треба макогоном, та я не хочу рук паскудити… (Кроп., І, 1958, 160); Усім тілом випростався чоловік і навіть руки не схотів паскудити: гупнув ногою Терентія (Стельмах, І, 1962, 180); б) робити що-небудь частково, не повністю. — Вже коли писати, так писати, щоб і рук не паскудити. Спишу я все його життя (Н.-Лев., IV, 1956, 104).

2. перех. Заподіювати шкоду; псувати. Супліку ж сю мою ти, Грицьку, сам читай. Ледачому її паскудить не давай (Г.-Арт., Байки.., 1958, 57); — Скажи, хлопе.., ти навіщо паскудиш мій ліс?.. — Боронь боже, прошу ясної пані.., я цього ніколи в панському лісі не робив… — А дві в’язанки дров? (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 98).

3. неперех. Випорожнятися (звичайно про тварин, птахів). Поставивши відра коло порога, Оксана кишнула на курей, що сокотали та паскудили коло хати (Іщук, Вербівчани, 1961, 137).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 86.