ПА́СТИР, я, ч.
1. заст. Пастух. Пастухував у поміщика: така ж і там у них спека, таке ж безводдя.. "Тільки й різниці, що, по-вашому — пастух, а по-нашому — пастир.." (Гончар, II, 1959, 30); * Образно. [Іудейський пророк:] Сауловим нащадкам вівчарями пристало буть, не пастирями люду (Л. Укр., II, 1951, 133).
2. Керівник пастви (у 1 знач.); священик. — Я тут пастир, я тут духовний отець, а він мене ганить та обговорює перед слугами (Н.-Лев., IV, 1956, 146); Приїхав новоспечений піп у село і каже: — Люди, віднині я буду вашим пастирем (Мельн., До раю.., 1961, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 91.