ПА́ХКАТИ, аю, аєш, недок. Випускати газ, пару і т. ін. з уривчастими короткими ритмічними звуками (про машини, механізми). Гуральня нахабно сміялась рядом червоних вікон і гордо пахкала димом (Коцюб., II, 1955, 86); Потужний буксир пахкав і хлюпотів колесами (Руд., Вітер.., 1958, 5); // Затягуючись, випускати дим при курінні. Старий Сулейман поскидав капці, поклав ноги у білих панчохах на софі і пахкав з довгого цибуха (Коцюб., II, 1955, 128); Коваль слухав Оверкову розповідь, хмурився, задумано пахкав люлькою (Горд., II, 1959, 145); // Вириватися з-під чого-небудь, що натискає (про куряву, пилюку і т. ін.). Пилюка, пахкаючи з-під коліс, покривала Оксенові чоботи (Тют., Вир, 1964, 74); Низенька черевата конячина сумирно брела, похнюпивши голову. З-під її лапатих копит раз у раз пахкала клубками курява (М. Ол., Леся, 1960, 181).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 100.