ПАЦА́Н, а́, ч., фам. Те саме, що хлопча́к. Не було для нього тяжчої муки, як муки від того, коли йому давали відчути, що він ще пацан (Смолич, Світанок.., 1953, 36); Горять веселі оченята, не в ногу ще й під барабан на площу, прямо до міськради, за пацаном іде пацан (Сос., І, 1957, 177).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 102.