ПАЮВА́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. паюва́ти. Він бачив і розумів, що старшина бере собі лев’ячу частку здобутого, і вважав, що таке паювання несправедливе (Тулуб, Людолови, II, 1957, 192); П’яною почувала себе козацька старшина, якій, після паювання трофеїв, дісталися численні скарби (Панч, Гомон. Україна, 1954, 426).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 105.