ПЕА́Н, а, ч. 1. У стародавій Греції — хоровий гімн на честь бога або на випадок війни, трауру, а також мелодія цього гімну. Рожеві пальці [дама] на клавіші накладає.. Бурливі тони ллються, клекотять, Якісь погрози, бойові пеани (Фр., XI, 1955, 258); // Хвалебний гімн на честь кого-, чого-небудь. Всю землю він [М. Горький] сходив — і бачив стільки ран, І стільки бачив сліз, що для душі дрібної Несила б їх знести… Та хмари грозової Він був провісником — і їй співав пеан (Рильський, II, 1960, 301); Від краю до краю — визвольні пеани Всім радісну вістку несуть: Народи встають — як бійці, як титани, — І світом старим вже трясуть (Тарн., З дал. дороги, 1961, 58).
2. поет. Те саме, що пео́н1 1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 106.