ПЕ́ВЕН, вна, вне, у знач. присудк. сл. Бути упевненим. Мені не хочеться навіть думати, що той збірник вийде без Вашої [О. Кобилянської] праці, яка, я певен у тому, надасть йому велику вартість (Коцюб., III, 1956, 242); Рак певен, що на світі все не так іде, Бо сам назад, а не вперед бреде (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 148).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 106.