ПЕЙЗА́НИ, ів, мн. (одн. пейза́н, пейза́нин, а, ч.; пейза́нка, и, ж.). Ідилічні образи селян у художній літературі, у живописі, в театрі XVIII-XIX ст. — Якщо нам покажуть який-небудь живий характер, то ми вже думаємо, чи це не особистість, тому що зображуваний персонаж зовсім не схожий на якого-небудь пейзана, театрального тирана, віршомаза, суддю і подібні до них обношені персонажі (Про мист. театру, 1954, 26); // заст., ірон. Селяни. Іспанські пейзани в мальовничих шатах, взятих напрокат у театрі опери та балету, захоплено вітають знатних туристів і закидають їх магноліями та камеліями (Смолич, Після війни, 1947, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 110.