ПЕ́РВЕНЕЦЬ, нця, ч., книжн.
1. Перша, старша дитина. Амон щасливий, Вродливий первенець й[о]го! (Шевч., II, 1963, 92); — Де ж ваш первенець? — спитав він, підроблюючись зумисне під церковну мову (Н.-Лев., І, 1956, 217).
2. чого, перен. Те, що з’явилося або створено першим за часом, раніше, ніж все наступне. Чого їм, первенцям весни [проліскам], захотілося зацвісти восени, чого їм не захотілося чекати свого туманного березня? (Стельмах, II, 1962, 246); Ново-Краматорський завод — первенець перших п’ятирічок — будувала вся країна, з любов’ю віддаючи йому кращі кадри будівників, добротні матеріали, устаткування (Наука.., 5, 1960, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 118.