ПЕРЕ́В’ЯЗЬ, і, ж.
1. буд. Один із способів цегельної кладки. Стіни притвору були складені у перев’ язь з кладкою північної стіни основної будівлі (Археол., IX, 1954, 11).
2. рідко. Те саме, що пере́в’яз. Старости й дружки вішають через плече рушники й перев’язі (Н.-Лев., II, 1950, 430); Обличчя його все ще було забинтоване; замотана в бинти рука висіла на перев’язі (Сміл., Сашко, 1954, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 149.