ПЕРЕВІ́ДНИК, а, ч.
1. діал. Той, хто що-небудь переводить, псує. [Матрона:] Хочу мати в хаті чоловіка, а не п’яницю, не громадського злодія та перевідника (Фр., IX, 1952, 412).
2. спец. Пристрій, за допомогою якого що-небудь переводять (у 3 знач.). В тому місці, де перевідник з’єднувався з колонковою трубою, збирався шлам (Роб. газ., 29.І, 1965, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 141.