ПЕРЕГА́Р, у, ч.
1. Те, що перегоріло, залишилося від перегорілого. [Меценат:] Хто знає, друже, чим була та іскра, з якої на землі вогонь з’явився? То, може, був нікчемний перегар, а все ж нам шанувать її годиться (Л. Укр., III, 1952, 451); Дід Овсій витрусив з люльки перегар, набив її тютюном й знову запалив (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 214).
2. Запах чого-небудь перегорілого. Мотор здригався від залізних конвульсій, штовхав уперед човна, чадив перегаром бензину й масла (Загреб., Спека, 1961, 270); // Неприємний запах з рота, смак у роті від випитого спиртного, викуреного тютюну і т. ін. Задушливий, кислий запах самогонного перегару витає над сплячим (Тют., Вир, 1964, 135).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 149.