ПЕРЕДМО́ВА, и, ж.
1. Вступна стаття до наукового, літературного або іншого твору, написана самим автором або кимсь іншим, яка містить попередні пояснення і зауваження. Все, що я бачив надрукованого, — .. всюди є передслово, а в мене нема. Якби я не друкував своїх "Гайдамаків", то воно б не треба і передмови (Шевч., І, 1963, 142); [Батура:] Ваші вірші, даруйте, дурниця, а це чисте золото. Щомісяця надсилайте мені, я відредагую ваші записки і гарантую, — вони будуть видані з моєю передмовою (Корн., II, 1955, 251); Переклади з Помяловського і Щедріна І. Франко супроводжував короткими передмовами, які давали загальну характеристику творчості обох письменників (Рад. літ-во, 3, 1957, 39).
2. перен. Те, що говориться або робиться перед чим-небудь головним, важливим як вступ до нього. Степан страх не любив їздити мовчки, а зачіпати мене вважав за найкраще саме з того, як мені сидіти. Це була неначе передмова (Дн. Чайка, Тв., 1960, 34); — Щось довга передмова в тебе, Маріє (Донч., V, 1957, 536).
Без передмо́в — без попередніх пояснень, висловлювань. [Груїчева:] Прости, я буду без передмов, Слухай, твої відносини до Люби дуже не тішать мене (Л. Укр., II, 1951, 56); Каргат почав без передмов, наче заздалегідь усе добре продумав (Шовк., Інженери, 1948, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 170.