ПЕРЕДОРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕДОРУЧИ́ТИ, учу́, у́чиш, док., перех.
1. Доручати іншому виконання того, що повинен був виконати сам. Скликання засідання обласкому, конспірування його та гарантування безпеки було покладено саме на Олександра Столярова, і він від початку до кінця всі ці заходи здійснив особисто, не передоручаючи нікому (Смолич, V, 1959, 100); У дослідній не затримувався [Каргат]: передоручив там усе хімікам-аналітикам (Шовк., Інженери, 1956, 293); // Доручати, довіряти охорону кого-, чого-небудь, турботи, піклування про когось, щось, догляд за кимось, чимось іншій людині. Долю хворих, що тільки в цій клініці й гадають знайти порятунок, передоручає [Шостенко] людині, яку колись ледве терпів коло себе? (Шовк., Людина.., 1962, 321); Вона не мала змоги відірватися на фільварок, щоб попоратися біля корів, і передоручила їх Петруні (Чорн., Потік.., 1956, 189).
2. Передавати іншому право дій за дорученням (у 2 знач.), раніше надане самому. Довірений, що передоручив виконання іншій особі, повинен негайно повідомити про те довірителя (Цив. кодекс УРСР, 1950, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 173.