ПЕРЕ́КИДОМ, ПЕРЕ́КИДЬКИ, присл., розм. Перекидаючись, звичайно через голову. Не вдержався, — грудкою вилітаєш із санчат і летиш перекидом по кризі та об берег тільки — грюк! (Вишня, II, 1956, 294); Парубки в личаках, а таке витівають, що земля стугонить. Стрибають через вогонь і просто, і перекидьки. Яких тільки викрутасів не роблять! (М. Ол., Леся, 1960, 17).
◊ Світ іде́ (пішо́в) пере́кидом (пере́кидьки) у когось — запаморочилась голова, потьмарився розум у кого-небудь. Аж білий світ пішов перекидьки перед очима у неї (Сенч., Опов., 1959, 110).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 194.