ПЕРЕКО́НУЮЧИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. теп. ч. до переко́нувати.
2. у знач. прикм. Те саме, що переко́нливий. Говорить [Люба] жваво.. Тон рішучий, переконуючий (Л. Укр., II, 1951, 63); З великим-великим трудом, випадково напавши на якісь переконуючі аргументи, удалося йому нарешті сяк-так заспокоїти побратимів (Хотк., II, 1966, 240); Астрономічні відкриття Галілея своєю переконуючою силою відіграли вирішальну роль у боротьбі із схоластичною лженаукою (Рад. Укр., 15.ІІ 1964, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 202.