Слово "перекреслювати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПЕРЕКРЕ́СЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПЕРЕКРЕ́СЛИТИ, лю, лиш, док., перех.

1. Проводити рису, смугу, лінію впоперек чого-небудь або навхрест, залишати слід у вигляді риси, смуги, лінії або перехрещених ліній. Машина шалено збільшила швидкість. Зараз вона просто перекреслювала небо, залишаючи ледве помітний слід (Собко, Граніт, 1937, 31); Вона вправно вскочила в "Побєду" і, перекресливши вкрите снігом подвір’я густим різьбленим орнаментом, підкотила до ганку… (Руд., Остання шабля, 1959, 30); // Закреслювати що-небудь написане, накреслене, намальоване. Працював він до цілковитої знемоги, згризаючи по три-чотири пера на день, перекреслюючи нещадно, рвучи й жужмлячи з прокльонами аркуші (Полт., Повість.., 1960, 472); Можна олівець витерти гумою, а як хтось так хоче, то можна й атраментом перекреслити (Л. Укр., V, 1956, 406); Шевченко гриз олівець, замислившись над якимсь віршем. Раптом він перекреслив написане, подер папірець на дрібні клаптики і кинув їх у море (Тулуб, В степу.., 1964, 267); // перен. Знищувати, заперечувати наслідки якої-небудь роботи, занять і т. ін.; заперечувати чиїсь достоїнства, чиюсь вартість. Не можна миритися з тим, що критики інколи роблять несправедливий і образливий для авторів рознос їх творів, повністю перекреслюючи велику творчу роботу митця (Літ. газ., 19.VII 1960, 1); // перен. Робити неможливим здійснення або існування чого-небудь; стояти на перешкоді чомусь. Люди поривалися в поле, але зрадницька погода перекреслювала їхні плани, і їм доводилось кожного разу тішити себе надією на завтрашній день (Добр., Тече річка.., 1961, 176).

2. Проходити по якій-небудь поверхні, перетинаючи її впоперек або навхрест. Тонка смужка шраму від шабельного удару перекреслювала його щоку від правої брови до мочки вуха (Руд., Остання шабля, 1959, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 205.