Слово "переливати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПЕРЕЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕЛИ́ТИ, ллю́, ллє́ш і рідко ПЕРЕЛЛЯ́ТИ, лля́ю, лля́єш, док.

1. перех. Лити рідину з одного вмістилища в інше, з чогось на щось. Розлилась Рось рукавами й рукавцями поміж зеленими острівцями, розсипалась по камінні, переливаючи білу хвилю з каменя на камінь (Н.-Лев., І, 1956, 51); Одвязує [чоловік] тиковку від ціпка, переливає в неї всю воду з кухля і знов привязує (Л. Укр., III, 1952, 127); Домаха виймає з печі гарячий горщик.., швидко переливає в миску бурий, загущений рибою й квасолею, розсіл (Стельмах, І, 1962, 115); // перен. Передавати, повідомляти іншому свої знання, почуття, думки і т. ін. Мене там мати повила І, повиваючи, співала, Свою нудьгу переливала В свою дитину… (Шевч., II, 1963, 252); Все розповідав [Кузьма] Оверкові, як рідній дитині, розкривав очі — переливав у голову найдорожче, що є в людини — пізнання світу (Горд., II, 1959, 71); Пливе [танцівниця] в прозорім танці, Простерши білих два крила, Немовби Грузія киянці Свій дух гірський перелила (Рильський, Мости, 1948, 75); // перен. Виражати почуття віршами, співом і т. ін. Вона співа — і серця поривання У згуки ті вона перелива (Гр., І, 1963, 68); Свій біль переливаючи в сонети, Іван Франко дививсь на Львів крізь грати (Павл., Бистрина, 1959, 164); Наші сльози гіркі перелили ми в сумні приповістки (Мирний, V, 1955, 280); // перен., спец. Передавати з одного місця зберігання в інше (про гроші). Тільки при націоналізації банків можна добитися того, що держава знатиме, куди і як, звідки і в який час переливають мільйони і мільярди (Ленін, 34, 1973, 154).

Перелива́ти (перели́ти) кров — вводити кому-небудь чужу кров з лікувальною або науковою метою. Переливаючи кров однієї породи птиці іншій, можна різко змінити їх спадкові ознаки (Наука.., 2, 1959, 40).

Перелива́ти з пусто́го [та] в поро́жнє: а) повторюватись, вести непотрібні або малозмістовні розмови. Фрази лились, зчіплювались, і він переливав з пустого та в порожнє, говорячи те ж саме тільки іншими словами (Н.-Лев., І, 1956, 376); б) займатися непотрібною, марною справою, звичайно багато говорячи. Одна й друга дискусія були зовсім безплодні, бо переливали з пустого в порожнє (Фр., XVI, 1955, 291).

2. перех. і без додатка. Наливати понад міру. Карпо Чумак з бригадирами, усе пояснивши, слідкував, щоб не переливали угноєння, не попалили корінь (Кучер, Трудна любов, 1960, 560); Кобзар рвучко підвівся. Ухопив пляшку, підставив склянку. Розбризкав, перелив (Жур., Дорога.., 1948, 10).

Перелива́ти (перели́ти) [ча́шу] че́рез край (ві́нця і т. ін.) роблячи що-небудь зайве, непотрібне, завдавати шкоди іншим. На прю! Без ляку і зневіри — За правду, волю, за наш край! Перелили вже бузувіри Скорботи чашу через край (Стар., Вибр., 1959, 10).

3. перех. Поливати зверху чим-небудь рідким; обливати. Люди, зачувши повернення молодих, виходять до колонок водогону, набирають повні відра води й доручають піонерам та школярам переливати дорогу водою так, щоб аж колеса машин були облиті (Нар. тв. та етн., 2, 1962, 99).

4. тільки недок., перех., рідко. Відбивати в собі блиск, гру барв, кольорів і т. ін. Півтора Лиха впрів навіть од тої уяви: його лисина, зрошена потом, ловила й переливала блиск лампи (Коцюб., II, 1955, 45).

5. перех. Набирати іншої форми завдяки литтю. Ну, так знаю я й без того, Що кипіло ти [злото] в огні; Як тебе в ясну обручку Золотар переливав (Щог., Поезії, 1958, 183); Щоб поповнити недостачу в артилерії, Петро [І] наказав зняти з кожної третьої церкви дзвони і перелити їх на гармати (Іст. СРСР, II, 1957, 13); Їх [дзвони] нині ж мали мирославці зняти, щоб перелляти на гармати й гаківниці (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 375); // Відливати ще раз, повторно. — Невже ж йому [металу] пропадати? Невже ж.. наново переливати, переробляти? (Вишня, І, 1956, 337).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 213.