ПЕРЕЛЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕЛЯГТИ́, я́жу, я́жеш; мин. ч. перелі́г, перелягла́, ло́; наказ. сп. переля́ж; док.
1. Піднявшись з одного місця, лягати на інше.
2. Лягати на інший бік, інакше; перевертатися лежачи.
3. перев. у сполуч. із сл. вітер, розм. Те саме, що ущуха́ти. Лодія [човен] зупинилась, а Добриня, підставивши під вітер обличчя, дивився в темряву й прислухався, чи не перелягає вітер (Скл., Святослав, 1959, 482); Хай.. вітер переляже.. Розпустимо його [парус] — в моря летіти! (Ю. Янов., II, 1958, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 220.