ПЕРЕМІ́ШУВАТИ1, ую, уєш, недок., ПЕРЕМІША́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Мішаючи, переміщати частки, складники якоїсь речовини і т. ін. Смола кипить, і її перемішують, щоб не підгоріла (Ю. Янов., II, 1958, 127); Перемішуючи парникову землю, Терентій стиха заспівав (Довж., Зач. Десна, 1957, 187); // Порушувати звичайний порядок розташування Покотив [грім] далі, далі торжество своє, перемішуючи тучі і гори перевертаючи (Хотк., II, 1966, 220); — Де олівець? Обмацав стіл, збурив папери, перемішав книжки (Коцюб., II, 1955, 410).
2. Змішуючи, об’єднувати, поєднувати що-небудь різнорідне. Він мало не на коліна падав перед сином. Обіймав його з плачем і, перемішуючи слова з сльозами, говорив (Хотк., І, 1966, 159); [Ганя:] Тільки вареники у мене розліпились. [Оксана:] Розліпились? [Ганя:] Так, але нічого. Я перемішала сир з тістом, попробувала, на смак те саме (Корн., II, 1955, 174); // Чергувати щось з чим-небудь. Сварг заходився ставити домниці. Ніхто, крім нього, не знав тепер, як викладати зводи.., перемішувати шари вугілля й руди (Скл., Святослав, 1959, 96).
3. розм. Помилково приймати або видавати одне за що-небудь інше; переплутувати. Переплутав усі вірші, перемішав сирен з козами та цапами, та вже не знаю, що далі говорити (Н.-Лев., III, 1956, 41).
ПЕРЕМІ́ШУВАТИ2, ую, уєш, недок., ПЕРЕМІСИ́ТИ, ішу́, і́сиш, док., перех.
1. Мішаючи, перетворювати в однорідну масу; // безос. І дощ заколихався, перемісило муть (Тич., І, 1957, 282).
◊ Перемі́шувати (переміси́ти) багно́ (багню́ку, грязю́ку і т. ін.) — те саме, що Міси́ти боло́то (грязю́ку, версту́ і т. ін.) (див. міси́ти). Черниш не перемісив і половини тієї фронтової багнюки, яку перемісив Сагайда (Гончар, І, 1954, 343).
2. Місити ще раз, повторно або заново, по-іншому. Шкода перемішувати тісто, вийнявши з печі! (Укр.. присл.., 1955, 241); Санда прожогом кинулась до тіста, щоб його перемісити (Коб., III, 1956, 505).
3. Місити все або багато чого-небудь. Діжі не перемісити, а жінки не перебити (Номис, 1864, № 9109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 228.