ПЕРЕНІ́ССЯ, я, с. Верхня частина носа у людини й деяких тварин, що міститься між очима й безпосередньо прилягає до лоба, утворюючи заглиблення. Держить [Прокіп Іванович] коня за перенісся і уздечку накидає, вже й гнузда (Стор., І, 1957, 183); Низька та огрядна така [наймичка], чорнява з чорними очима, з товстими бровами, що аж зрослися вони у неї на переніссі (Мирний, І, 1954, 232); Мирних нарешті влаштував окуляри на переніссі й тепер блискав на всі боки золотом і протертим склом (Перв., Дикий мед, 1963, 289).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 236.