ПЕРЕПА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПЕРЕПАЛИ́ТИ, алю́, а́лиш, док., перех.
1. Псувати, нищити надмірним нагріванням. Був собі коваль такий мудрий, що взявся лемеші чоловікові скувать, та багато заліза зопсував [зіпсував], перепалив, бо не вмів робити (Україна.., І, 1960, 235); // Довго смажити, роблячи непридатним для споживання. [Єфросина:] Підіть-бо, мамо, у пекарню, а то Химка там все перепалить та переварить (Н.-Лев., II, 1956, 483); // Шкодити (електричні пристрої). Конопельський та його дружки захоплювались механічною майстернею. Через те захоплення вона простоювала кожного разу, як вони працювали біля станків. Коли не один, то другий вмудрявся перепалити пробки (Збан., Курил. о-ви, 1963, 150); // Висушуючи, знищувати рослини (про дію сонячних променів).
2. на що. Змінювати стан, властивості і т. ін. дією вогню. — А щоб ти вже сам на той світ до чортів у гості повіявся та й ніколи не вертався звідти, щоб вони тебе на ковальське вугілля перепалили! — одразу ж обтрусивши рештки сну, залементувала [жінка] (Стельмах, І, 1962, 569).
3. перен. Знемагати, знесилюватися від горя, переживання, пристрасного почуття і т. ін. Заздрість, страшний огонь, незнаний.. молодому серцю, вибух у груді [грудях] Андрія і грозив перепалити її на попіл (Фр., VIII, 1952, 234); // безос. [Кукса:] У голові неначе у десятеро ступ товче! [Дранко:] Нехай би товкло, чорт його побери: а тут серце спересердя перепалило тобі, мов на жужелицю!.. (Кроп., І, 1958, 178); // Відчувати жар, підвищення температури (звичайно внаслідок хвороби). Марко відчув, що смага почала перепалювати йому губи (Стельмах, Правда.., 1961, 450).
4. Палити все або багато чого-небудь (про цигарки тютюн і т. ін.). — Якби ж то я один тут курив. А то ж — хто не прийде — чадить. Та все бомаги [паперу] просять. Що де не було — перепалили (Речм., Весн. грози, 1961, 50).
5. діал. Спалювати. Перепалив, попілець на море пустив (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 245.