ПЕРЕПРО́СИНИ, син, мн., розм.
1. Те саме, що перепро́шення. — Чи так, а чи не так, а за вчорашній вчинок Хоч перепросини, хоч смертний поєдинок! (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 166); На зло Любці, на яку не подіяли ніякі його найвитонченіші перепросини, хотів забрати Горпину, але та рішуче відмовилась, не могла простити йому старої кривди (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 172).
2. Гулянка після примирення. [Півторак:] Та ми отеє власне хочемо [випити] на перепросини. Будьте ласкаві, пане писарю, з нами випити! (Фр., IX, 1952, 59); Заплатила Пазя грішми Петрові, ще й могорич поставила на перепросини (Март., Тв., 1954, 389).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 261.