ПЕРЕПРО́ШЕННЯ, я, с. Дія за знач. перепроси́ти1 і перепроси́тися1. До мене з перепрошенням кинулась пані Стадницька, та й господар, зібгавши гонор, поліз із пробаченням, запевняючи, що нема чого гніватися (Стельмах, І, 1962, 16); Їли тут і запивали без зайвих слів, без перепрошень, — просто, як це буває вдома, в родині (Скл., Святослав, 1959, 287).
За перепро́шенням, рідко — перепрошую, прошу пробачення. — Люди живуть ще й гірше нас.., їсти-пити є що і в чім сходити — якого ж їй ще, за перепрошенням, дідька треба? (Хотк., II, 1966, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 261.