ПЕРЕПУ́ДИТИ, джу, диш, док., перех., діал. Лякати. — Бійся бога, Мільку, говори! Що сталося? Не перепуджуй мене (Март., Тв., 1954, 190); — Та-бо дивлюся, а то, вважайте, той хлопчище, студент-от! Тьху, тьху, най здоров росте! Так старого перепудив!.. (Кол., Терен.., 1959, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 262.