ПЕРЕРИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до перери́ти. Вся вулиця перерита свіжими вирвами, на дні яких ще сивіє встояний дим (Гончар, III, 1959, 377); // перери́то, безос. присудк. сл. Тут на кожній версті.. Що землі перерито, Що лісів полягло (Мал., Серце.., 1959, 165); Як часом навідається [Варка] до своєї хати.. та побачить, що в шафах усе перерито й у скрині перем’ято, то вже й догадується, що дочки були вдома (Кучер, Голод, 1961, 98).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 266.