ПЕРЕСИ́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕСИ́ДІТИ, джу, диш, док.
1. перех. і без додатка. Проводити якийсь час, сидячи де-небудь, перебуваючи, залишаючись в якомусь місці. — День у день я пересиджував перед дверми [дверима] (Фр., IV, 1950, 162); Весь вільний час свій Раїса пересиджувала в попівській господі (Коцюб., І, 1955, 328); Чималу ж я годину пересиділа, поки вийшли пани (Вовчок, І, 1955, 119); Замолоду Новак пересидів у лісі кілька передрусальних ночей, чекаючи півночі, коли має цвісти папороть (Томч., Закарп. опов., 1953, 40).
2. перех. і без додатка. Сидіти, перебувати де-небудь якийсь час, перечікуючи щось. Бігли [Вихор і Марія] пригинаючись, повзли по землі на відкритому місці, блискавкою перекидалися між кам’яними валунами, якусь мить пересиджуючи мінометний обстріл (Кучер, Чорноморці, 1956, 366); — Я тебе проведу.. в очерета. Там тобі буде безпечніше пересидіть лиху годину (Н.-Лев., II, 1956, 236); Шофер.., поставивши машину у дворі перед вікнами лабораторії, зайшов пересидіти нудний час чекання (Ю. Янов., II, 1958, 118).
3. неперех., розм. Сидіти в різних місцях (про всіх, багатьох). Перед тим як задощило, всі сусідні переліски, всі яри обійшли, на всіх пеньках пересиділи (Мур., Жила.. вдова, 1960, 70).
4. перех., розм. Сидіти де-небудь довше від когось іншого. Йому хотілось скупатись, але старий рибалка наче приріс до місця і з усього видно було, що його не вдасться пересидіти (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 7).
5. тільки док., неперех., розм. Пробути де-небудь занадто довго, довше, ніж треба, ніж годиться. Хліб пересидів у печі (Сл. Гр.).
6. тільки док., перех., розм. Те саме, що відси́діти 1. Пересидіти ногу.
7. тільки док., перех., перен., розм. Завдати шкоди чому-небудь, сидячи на ньому або в ньому. [Надежда:] Якого тобі ще треба притулку? Хіба ти у нас пересидиш чи перележиш місце в хаті? (Кроп., III, 1959, 150); — Я ще вам, мамо, хати не пересиділа, а коли хочете, то знайте — хата батьківська, і буду я в їй сидіти, поки сама схочу (Вас., І, 1959, 288).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 274.