ПЕРЕСИ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до переси́тити. Упоравшись, лягав спузар біля Івана, весь чорний, пересичений димом (Коцюб., II, 1955, 328); Знадвору потягнуло сирістю, важким, пересиченим вогкістю повітрям (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 132); Д’Аннунціо — письменник-аристократ, прихильник індивідуалізму,.. людина пересичена життям і славою (Рад. літ-во, 3, 1957, 102).
2. у знач. прикм. Який переситився чим-небудь. Отже, завтра її продадуть на базарі на ганьбу і втіху пересиченому пожадливому татаринові (Тулуб, Людолови, І, 1957, 163); Чоловіки, сонні й пересичені, ліниво смоктали пиво (Вільде, Сестри.., 1958, 195); З почуттям глибокої ненависті і відрази змалювала поетеса пересичений натовп жорстоких, тупих і обмежених римських багатіїв (Іст. укр. літ., І, 1954, 666).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 277.