ПЕРЕХИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і чим.
1. розм. Нахиляти що-небудь. Ой у полі дві тополі — одна другу перехитує (Чуб., V, І874, 379); Не кулі підтинають стебло, а перехитує ним перепел, співаючи в радості (Стельмах, II, 1962, 173).
2. діал. Змушувати здригатися від болю або якого-небудь сильного почуття. Біль аж перехитував ним і раз по раз шарпав серце. Парубкові на мить здалося, що дівчина обернулась до нього, зітхнула (Стельмах, І, 1962, 401); // безос. Кононенко кипів, його аж перехитувало від злості (Грим., Незакінч. роман, 1962, 303).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 308.