ПЕРЕХНЯ́БИТИ, блю, биш; мн. перехня́блять; док., перех. і чим, діал. Перехилити (у 1 знач.). Незручно перехнябивши під тягарем голову, полегшено, по-дитячому усміхався [Юрко] (Коз., Вибр., 1947, 47); Отець Миколай, стараючись, показав губами і обличчям, як ота гидь, що так налякала його, перехнябила у сні пащеку (Стельмах, І, 1962, 486); // Пересмикувати. Дядько поправив шапку і недовірливо перехнябив плечима (Тют., Вир, 1964, 175).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 309.