ПЕРЕХО́ЖИЙ, а, е.
1. Який іде, переходить з одного місця в інше, перебуває де-небудь під час переходу чи подорожування. На той час лучились у селі перехожі москалі (Мирний, І, 1949, 139); Під осокором, недалеко від будинку, снідали перехожі солдати (Скл., Хазяїни, 1948, 38); // Який, переходячи з місця на місце, просить милостиню або йде на богомілля. З людьми жила Правда, а з панами Кривда.. Про це співали перехожі старці-кобзарі, мандруючи із своєю піснею від села до села (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 6); Іванко оглянувся. Біля нього впритул стояв каліка перехожий Миколай (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 222).
2. у знач. ім. перехо́жий, жого, ч.; перехо́жа, жої, ж. Людина, що, проходячи повз когось, через щось, іде куди-небудь у якому-небудь напрямку. Правда, що зловили десь у лісі чоловіка непевного, та.. й зовсім безвинний перехожий часом був схоплений (Вовчок, І, 1955, 361); Навколо було тихо, безлюдно. Лише зрідка показувалися перехожі: якась жінка з кошиком у руках.. сповзла у ярок, якийсь літній мужчина з рибальською сіткою спустився до берега (Коцюба, Нові береги, 1959, 390).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 313.