ПЕРЕЧУ́ТИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до перечу́ти. Ілько, приткнувшися в каюті, Курив понуро і мовчав; Слова, давно десь перечуті, Він механічно повторяв (Рильський, Поеми, 1957, 178); З усього перечутого в ці дні чомусь найдужче запали Яреськові в душу слова, сказані під час мітингу на одній із станцій літньою — схожою на матір — робітницею (Гончар, II, 1959, 302).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 320.