ПЕРШИНА́, и́, ж., кому і без додатка. Що-небудь нове, перше в чиємусь житті; те, що робиться, трапляється вперше. [Завада:] А не будеш тут сама боятися? [Зося:] О, хіба ж то мені першина? (Фр., IX, 1952, 352); Гордій мав якось дуже багато господарського клопоту.. — кілька наймитів покидали роботу, занісши незароблені ще гроші; це вже була не першина (Гр., II, 1963, 121); — Ну, а нам не перепаде? — Пхі, ніби це першина! — Все одно — страшно! — Уляна мерзлякувато щулить округлі плечі (Стельмах, І, 1962, 105); Я й раніш бував на зборах, Це мені не першина (Воскр., І всерйоз.., 1960, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 338.