ПЕЧИ́НА, и, ж., діал. Перепалений шматок глини або цеглини, що відпав від печі. Де город був або село — І головня уже не тліла, І попіл вітром рознесло. Червоніє по пустині Червона глина та печина (Шевч., II, 1963, 87); У ногах куняла баба Якилина перед горщиком та печинами, що здобільно [густо] вкривали припічок та прилавок (Ле, Вибр., 1939, 143); * У порівн. Лежить милий у постелі, Як печина й у попелі (Чуб., V, 1874, 559).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 348.